Електрогітари

Про електрогітари: Хоча вона набула величезної популярності під час рок-н-ролу 1950-х і 1960-х років, електрогітара була винайдена в 1931 році. Потреба в гітарі з підсиленням стала очевидною в епоху біг-бенду, коли оркестри збільшувалися в розмірах, особливо коли гітари були конкурувати з великими медними секціями. Перші електрогітари, які використовувалися в джазі, були порожнистими акустичними гітарами з акустичними гітарами з електромагнітними перетворювачами. До 1932 року гітара з електропідсилювачем стала комерційно доступною. Перші виробники електрогітар включають Rickenbacker у 1932 році, Dobro в 1933 році, National, Epiphone і Gibson у 1935 році та багато інших до 1936 року. Хоча вони щойно випустили лінійку Gibson 2016, першою серійною електрогітарою Gibson, яка була представлена ​​на ринку в 1936 році, була модель ES-150 (“ES” означає “Electric Spanish” і “150” відображає ціну інструменту в 150 доларів). Гітара ES-150 була оснащена звукоснимателем шестикутної форми з однією котушкою, розробленим Уолтом Фуллером. Він став відомий як звукосниматель «Чарлі Крістіан», названий на честь великого джазового гітариста, який одним із перших виступив з гітарою ES-150. ES-150 досяг певної популярності, але страждає від неоднакової гучності на шести струнах. З тих пір електрична гітара перетворилася на струнний музичний інструмент, який здатний видавати безліч звуків і стилів, і служив основним компонентом у розвитку рок-н-ролу та багатьох інших музичних жанрів. Твердотіло Одну з перших гітар з твердим тілом винайшов Les Paul, хоча Гібсон не представив публіці свої прототипи гітар Les Paul, оскільки вони не вірили, що вони прижмуться. Першою масовою гітарою з твердим корпусом була Fender's Broadcaster (пізніше перейменована в Telecaster), вперше виготовлена ​​в 1948 році, через п'ять років після того, як Лес Поль зробив свій прототип. Невдовзі після цього з’явився Gibson Les Paul, щоб конкурувати з Broadcaster. Ще один примітний міцний дизайн — Fender Stratocaster, який був представлений у 1954 році і став надзвичайно популярним серед музикантів у 1960-х і 1970-х роках завдяки своїм широким тональним можливостям та зручній ергономіці. Камерний корпус Деякі міцні гітари, такі як Gibson Les Paul Supreme, PRS Singlecut або Fender Telecaster Thinline, серед інших, мають поглиблення в корпусі. Ці западини розроблені спеціально для того, щоб не заважати критичному містку та точці кріплення струни на твердому тілі. Мотивацією для цього може бути зниження ваги, досягнення напівглухого тону або і те, і інше. Напівпорожнистий корпус Ці гітари працюють так само, як і електрогітари з твердим корпусом, за винятком того, що, оскільки порожнистий корпус також вібрує, звукосниматели перетворюють комбінацію вібрації струн і корпусу в електричний сигнал. Напівпорожнисті тіла відзначаються тим, що вони здатні забезпечити солодкий, жалібний або фанковий тон. Вони використовуються в багатьох жанрах, включаючи блюз, фанк, поп 60-х та інді-рок. Зазвичай вони мають F-подібні звукові отвори у стилі віолончелі, хоча їх можна заблокувати, щоб запобігти зворотному зв’язку, як у знаменитій «Люсіль» Б. Б. Кінга. Повне порожнє тіло Гітари з порожнистим корпусом мають великі, глибокі, повністю порожнисті корпуси, і їх часто можна грати на тій самій гучності, що й на акустичній гітарі, а отже, використовувати їх без розетки на інтимних концертах. Інструмент виник у епоху джазу 1920-х і 1930-х років і досі вважається класичною джазовою гітарою, яку називають «джазбокс». Як і напівпорожнисті гітари, вони часто мають F-подібні звукові отвори. Маючи хамбакерні звукосниматели (іноді просто шийні звукосниматели) і, як правило, сильно натяжні, джазбокс відзначаються своїм теплим, насиченим тоном. Варіація (популярна в кантрі та рокабіллі) із звукознімачами з однією катушкою, а іноді і тремоло Бігсбі має помітно більш дзвінкий, різкий тон, ніж класичний джазбокс